Українська Повстанська Армія — феномен героїзму чи забуття...

Віталій Бенчак, Молодіжний Націоналістичний Конгрес

„Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї” - саме з таким гаслом боролися і віддавали життя мільйони українців в 30—50-х роках ХХ століття. Адже минуле століття поставило питання руба перед українським народом: державна незалежність й свобода — або етнічна загибель та повна асиміляція у складі чужих держав. І саме Українська Повстанська Армія (УПА) стала в авангарді національно-визвольної боротьби в побудові незалежної держави. Але ще недавно, не лише за часів СРСР, а й на останніх виборах Президента це збройне формування вважалося злочинним та ворожим, а відповідно діяльність повстанців або фальсифікувалася, або ж просто замовчувалась. Таким чином як і в часи УРСР так і дуже близькому минулому, а де-не-де і понині, як це не безглуздо, національні герої оголошуються зрадниками, а найжорстокіші кати та нелюди оспівуються в піснях, пам’ятниках, назвах вулиць тощо. Саме тому об’єктивний погляд в минуле заради майбутнього є метою написання цієї статі.

Після початку німецько-радянсько війни 22 червня 1941 р. Організація Українських Націоналістів (ОУН) різко активізувала свою діяльність, щоб власними силами повести боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу. Але проголошення відновлення Української Держави Актом 30 червня 1941 р. в Львові та утворення уряду на чолі з Ярославом Стецьком стало кісткою в горлі фашистів, і як наслідок вже 5 липня 1941 р. Гестапо заарештувало український уряд, почалися масові репресії проти членів ОУН. У вересні 1941 р. відбулася підпільна Перша Конференція ОУН на якій було визначено, що фашистська Німеччина є таким самим ворогом, як і сталінська Росія та видано доручення приготовлятися до збройної боротьби.

Так перші чітко неорганізовані сотні Української Повстанської Армії було сформовано на Волині в жовтні 1942 р. для захисту населення від терору підпільної польської Армії Крайової, що грабувала й убивала українських селян, а своїми діями провокувала репресії з боку нацистів. Варто зазначити, що основною місією творення УПА був захист українського народу від будь-яких загарбників та ворогів, а не закулісне співробітництво з гітлерівською Німеччиною, або США й Великобританією, як це протягом десятиріч нам постійно наголошували. Красномовним доказом цього є офіційний документ, який поширювався УПА в роки війни:

„Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільною у своїй власній, самостійній державі. УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних програм та політичних концепцій, бо вони є знаряддям завойовницької політики імперіалістів. Тому УПА бореться проти російсько-більшовицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх „опікунів” і „визволителів”; поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно і культурно жити та розвиватися”.

Саме тому вже 25 листопада 1941 р. фашистська служба безпеки розіслала по своїх пунктах в окупованій Україні таємничий наказ: „Неспростовно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхкомісіаріті „Україна”, метою якого є утворення незалежної України. Усіх активістів руху Бандери необхідно негайно заарештувати і після вичерпного допиту таємно знищити як грабіжників.

Треба також згадати, що учасниками збройної боротьби УПА були не лише українці, а й представники інших народів. Так за свідченням червоного партизанського командира Сабурова 40% Української Повстанської Армії не є українцями. Зі складу 46% національностей Сходу: інгуші, осетини, черкеси, турки. Така кількість учасників повстанців різних народів пояснюється декларуванням УПА боротьби проти всіх поневолювачів, адже головними бойовими гаслами упівців були: „Воля народам, воля людині”, „За самостійні національні держави народів Європи та Азії”. Процес формування та підготовки УПА до збройної боротьби з фашистами, як головними окупантами, які перебували на той час на території України тривав до початку 1943 року. Так вже 7 лютого 1943 р. повстанська сотня під командуванням Перегійняка здійснила перший збройний напад на фашистів у м. Володимерець. У березні УПА вже атакувала і розбивала табори військовополонених у Ковелі та Луцьку. Бої з нацистами відбувалася мало не щодня. Свідченням цього є те, що гітлерівський міністр пропаганди Геббельс записав у своєму щоденнику під датою 6 березня 1943 р. наступне: „Повстанська загроза збільшується з дня на день. Повстанці опановують цілі області, вживаючи терор. Національні рухи сильніші, ніж ми передбачали. Це відноситься до балтійських країн та України.” Вже в квітні-травні 1943 р. УПА ведучи кровопролитні бої з німецькими окупантами поступово домоглася опанувати сільські терени Західної України та ліквідувати самого начальника штабу фашистських штурмовиків „СА” В. Лютце.

В цей час УПА проголосило концепцію двофронтової боротьби, тобто більшовицькому та нацистському світоглядам протиставлялась концепція справедливої національно-політичної перебудови Європи. Саме завдяки цій концепції збройної боротьби водночас проти всіх загарбників та поневолювачів український народ масово пішов в УПА. При цьому на час вигнання німців і приходу Червоної Армії на територію України в 1944-45 рр. чисельність Української повстанської Армії досягла максимальної мобілізації, тому жорстокі бої з совєтськими військами розпочалися відразу з їх приходом.

Так за даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р. було вбито 57405 вояків УПА, 50387 взято в полон, 15990 здалися самі, всього — 123782 людини; за перші чотири місяці 1945 р. — ще 95083 чоловік; загалом 218865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі вбивали багато селян, які не брали участі у визвольній боротьбі, наведені цифри дають ясне уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни на Західній Україні. За повідомленнями командуванням УПА в 1946 році відбулося 1945 боїв, в яких повстанці втратили 5186 осіб, а радянські карателі — 15645. Протягом 1947 р. — 1005 боїв, УПА втратила 342, карателі — 1406.

За свідченнями останнього головного командира Української Повстанської Армії полковника Василя Кука: „УПА в дні своєї найбільшої сили налічувала близько півмільйона чоловік, якщо рахувати не лише вояків, але й усі допоміжні служби та структури.” Світова історія не знає національно-визвольної боротьби подібного розмаху, тривалості й напруги в умовах величезної нерівності сил і повної відсутності будь-якої допомоги з боку зовнішнього світу.

Українська Повстанська Армія творилася українськими націоналістами як відповідь на німецький терор і насильства, як відповідь на грабунки і вбивства з боку більшовиків і як доказ того, що український народ умів та вміє відстояти своє життя і права зі зброєю в руках.

Сьогодні ж коли Україна є по-справжньому вільною та незалежною державою, мусимо визнати, що в цьому є величезна заслуга людей, які жили і вмирали без почестей і відзнак, не тільки в умовах війни та підпілля, а й у неволі, за колючим дротом. Вони жили і вмирали з вірою в Ідею, вірою в Бога. А ідея безсмертна, як безсмертна любов до Батьківщини. Саме цей вияв надприродної самопожертви та героїзму яскраво відображено в словах повстанської пісні-гімни:

„Не треба нам ні слави, ні заплати, Заплатою нам — радість боротьби, Солодше нам у бою умирати Ніж жити в путах, мов німі раби...”

На завершення нагадаю мудрі слова громадського діяча В. Липинського: „Державу Українську може здійснити наша любов до неї, а не зненависть до її ворогів”. Отож, сьогодні саме визнання на державному рівні вкладу ОУН-УПА в боротьбі за волю України, вшанування славної пам’яті вояків Української Повстанської Армії, які своєю працею і кров’ю прискорили розвал більшовицької імперії та відповідне виховування молодих поколінь на історичних геройських подіях дасть змогу ще більше утверджувати Українську державність.

30 червня 1941-го у Львові Організація Українських Націоналістів проголосила Акт відновлення незалежності України. Окремі керівники нацистської Німеччини обіцяли підтримати рух за соборність, але... фашисти так і не визнали Україну самостійною державою, а на початку липня заарештували Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Отож на першій конференції ОУН у серпні 1941-го патріоти вирішили готуватися до повстання. Сподівалися, пояснює Іван Патриляк, що після перемоги над Радянським Союзом гітлерівська армія виснажиться й не зможе протистояти націоналістам, а вони захоплять владу. Планували також, що допоможуть агенти, яких засилали в установи окупаційної влади, допоміжну поліцію. На другому з’їзді ОУН, який відбувся в квітні 1942-го, патріотів закликали продовжувати конспіруватися і не витрачати сили на локальні виступи. Хоча дехто з членів громади наполягав негайно розпочати воєнні дії. Так, усупереч згаданим рішенням, на Волині та Поліссі відбулися сутички за участю оунівців. Річ ще й у тім, що польські та радянські партизани, а також німецькі каральні загони нападали на села, грабуючи місцевий люд, який, звісно, мусив оборонятися. Народний рух згодом очолили крайові лідери ОУН Північно-Західних земель Дмитро Клячківський та Василь Івахів. Фактично вони стояли біля витоків Української Повстанської Армії. Вже наприкінці 1942-го утворилися перші так звані бойові загони ОУН. Нараховували вони до 600 вояків. З весни 1943-го нечисленна армія поповнилася допоміжною поліцією Волині. Цього ж року відбувся розподіл на великі “краї”: УПА—Північ (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Житомирська, частина Київської області), УПА—Південь (Кам’янець-Подільський, Вінниччина, Черкащина), УПА—Захід (Карпати, частина Закарпаття, Лемківщина, Буковина). УПА—Схід так і не створили (мали охопити Чернігівщину та Сумщину). Краї своєю чергою складалися з округів і районів. Формувалися загони (полки), курені (батальйони), сотні (роти), чоти (взводи), рої (відділення). Повстанцями керував один із активістів національного руху Роман Шухевич (псевдонім генерал-хорунжий Тарас Чупринка). Це був великий конспіратор. Його не змогли викрити німецькі спецслужби. Навіть після Другої світової війни цього чоловіка розшукували понад 700 оперативних співробітників. “Під носом” у них Шухевич зі своєю зв’язковою за підробними документами їздив лікуватися в одеський санаторій. По черзі переховували зброю, коли ходили на процедури. Капсулу з отрутою завжди тримали при собі, щоб у разі викриття покінчити життя самогубством. Сміливець ходив Львовом у формі полковника НКВС, і радянські солдати віддавали йому чес ть. Загинув Шухевич у 1950-х роках.

<< | >>
Источник: Українська Повстанська Армія. Лекція. 2016

Еще по теме Українська Повстанська Армія — феномен героїзму чи забуття...:

  1. Українська Повстанська Армія. Лекція, 2016
  2. Із листівки УПА “За що бореться Українська Повстанська Армія (УПА)?”
  3. Українська Повстаньська Армія
  4. АРМІЯ КРАЙОВА
  5. УЧАСНИКИ УКРАЇНСЬКОГО РЦП
  6. Український соймовий Клюб, 1913. p.
  7. 92. Українська культура початку ХХ ст.
  8. Український Союз парлямеитариий відповідає обструкцією.
  9. § 4 . Отримання українським громадянином спадщини за кордоном
  10. Український Парляментарннй Сою», 1911. р„
  11. УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 P.
  12. Українська демонстрація в Палаті послів, 1907. p.
  13. §4. Праця українських громадян за кордоном і іноземців в Україні
  14. 6. Українська філософія ХІХ – початку ХХ с
  15. Масовий процес проти 101. українських студентів, 1911. p.
  16. Український рух в краю і за кордоиом, 1903. p.
  17. ІНСТРУМЕНТИ УКРАЇНСЬКОГО РЦП
- Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История Византии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Казахстана - История кинематографа - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Музееведение - Новейшая история России - Первая мировая война - Ранний железный век - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век -